Різдво в перші століття
У давнину вважалося, що датою Різдва є 6
січня за старим стилем, або 19 за новим. Як першохристияни прийшли до
цієї дати? Христа як Сина Людського ми вважаємо «другим Адамом». У тому сенсі,
що якщо перший Адам був винуватцем гріхопадіння роду людського, то другий став
Відкупителем людей, джерелом нашого спасіння. При цьому Древня Церква прийшла
до думки, що Христос народився в той самий день, у який був створений перший
Адам. Тобто в шостий день першого місяця в році. Нині ми в цей день відзначаємо
день Богоявлення та Хрещення Господнього. В давнину ж це свято іменувалося
Єпіфанією і поєднувало в собі Богоявлення-Хрещення і Різдво.
Проте з часом багато хто прийшов до думки,
що святкування такого важливого свята, як Різдво, має бути віднесене на окремий
день. Тим більше, що поряд із думкою, що Різдво Христове припадає на створення
Адама, в Церкві здавна існувало переконання, що Христос повинен був знаходитися
на землі повне число років, як число досконале. Багато святих отців — Іполит
Римський, блаженний Августин і, нарешті, святий Іоанн Златоуст — вважали, що
Христос був зачатий в той же день, у який постраждав, отже, на єврейську Пасху,
яка в рік його смерті припадала на 25 березня. Відраховуючи звідси 9 місяців,
ми отримуємо для Різдва Христового дату 25 грудня (старого стилю).
І хоча з абсолютною точністю день Різдва
встановити неможливо, думка, що Христос пробув на землі від моменту зачаття до
розп'яття повне число років, засноване на уважному вивченні Євангелія.
По-перше, нам відомо, коли Ангел сповістив старця Захарію про народження Іоанна
Хрестителя. Це сталося під час служіння Захарії в Храмі Соломона. Усі священики
в Юдеї були розділені царем Давидом на 24 черги, які служили по черзі. Захарія
належав до Авієвої черги, 8-ї за рахунком, час служіння якій випадав на кінець
серпня - першу половину вересня. Незабаром «після оцих днів», тобто приблизно в
кінці вересня, Захарія зачинає Іоанна Предтечу. Церква святкує цю подію 23
вересня. В 6-й місяць після цього, тобто в березні, Ангел Господній сповістив
Пресвятій Богородиці про непорочне зачаття Сина. Благовіщення в Православній
Церкві святкується 25 березня (старий стиль). Часом Різдва, таким чином,
виявляється, за старим стилем кінець грудня.
Спочатку це переконання перемогло, судячи
з усього, на Заході. І тому є особливе пояснення. Справа в тому, що в Римській
імперії на 25 грудня випадало торжество, присвячене оновленню світу, — День
сонця. У день, коли світлий час доби починав додаватися, язичники веселилися, згадуючи
бога Митру, і напивалися до безпам'ятства. Захоплювали ці святкування і
християн, так само, як зараз у нас мало хто благополучно мине новорічні
торжества, що припадають на піст. І тоді місцеве духовенство, бажаючи допомогти
своїй пастві перемогти прихильність до цієї язичницької традиції, вирішило
перенести Різдво на самий День сонця. Тим більше що в Новому Завіті Іісус
Христос іменується «Сонцем правди».
Ви хочете поклонятися сонцю? — запитували
римські святителі у мирян. — Так вклоняйтеся, але не сотвореному світилу, а
Тому, Яке дарує нам істинне світло і радість, — Сонцю безсмертному, Іісусу
Христу.
Перемога нового свята
Мрія зробити Різдво окремим святом і в
Східній Церкві стала нагальною до середини четвертого століття. У той час
лютували єресі, які нав'язували ідею, що Бог не приймав людського образу, що
Христос прийшов у світ не в плоті і крові, а, подібно трьом ангелам при Мамврійскому
дубі, був витканий з інших, вищих енергій.
Тоді православні зрозуміли, як мало вони
досі приділяли уваги Різдву Христовому. Особливо боліло серце про це у святого
Іоанна Златоуста. У промові, виголошеній 20 грудня 388 року, він попросив
віруючих приготуватися до святкування Різдва 25 грудня. Святий розповів, що на
Заході Різдво вже давно святкується, пора і всьому православному світу
перейняти цей добрий звичай. Ця промова перемогла тих, що вагалися, і в
наступні півстоліття Різдво восторжествувало повсюдно в християнському світі. В
Єрусалимі, наприклад, цього дня вся громада на чолі з єпископом вирушала до
Віфлеєму, вночі молилась у печері, а ранком поверталася святкувати Різдво
додому. Урочистості тривали вісім днів.
Після того, як на Заході був складений новий
Григоріанський календар, католики і протестанти стали святкувати Різдво на два
тижні раніше православних. У XX столітті, під впливом Константинопольського
Патріархату, за Григоріанським календарем стали святкувати Різдво Православні
Церкви Греції, Румунії, Болгарії, Польщі, Сирії, Лівану та Єгипту. Разом з нашою
Церквою Різдво за старим стилем святкують Руська, Єрусалимська, Сербська,
Грузинська Церкви та монастирі Афона. На щастя, за словами покійного Патріарха
Єрусалимського Діодора, «старостильники» за чисельністю становлять 4/5 від
загального числа православних.
Як святкували Різдво на Русі
Переддень Різдва — Святвечір — справляли
скромно і в палацах правителів, і в хатах селян. Зате наступного
дня розпочиналися веселощі і гульня — святки. Багато хто помилково зараховують
до традицій святкування Різдва усілякі гадання та ряджених. Дійсно, були ті,
хто ворожили, виряджалися ведмедями, свинями та різною нечистю, лякали дітей і
дівчат. Для більшої переконливості вони робили з різних матеріалів страшні
маски. Але ці традиції є язичницькими пережитками. Церква завжди виступала
проти подібних явищ, які нічого спільного не мають із християнством.
До істинних Різдвяних традицій можна
віднести славлення. У свято Різдва Христового сам патріарх з усім духовним
синклітом приходив славити Христа і поздоровляти государя в його палати; звідти
всі йшли з хрестом і святою водою до цариці та інших членів царського
сімейства. Що стосується походження обряду славлення, то можна вважати, що він
відноситься до глибокої старовини християнської; початок його можна бачити в
тих привітаннях, які свого часу приносили ще імператору Костянтину Великому
його півчі, виспівуючи при цьому кондак Різдву Христовому: «Діва днесь
Пресущественного народжує». Традиція славлення (в Україні називається
колядуванням) була дуже широко поширена серед народу. Молодь, діти ходили з
будинку в будинок або зупинялися під вікнами і славили народженого Христа, а
також бажали господарям у піснях і примовках добра і благоденства. Учасникам
таких концертів-привітань господарі дарували частування, змагаючись в щедрості
і хлібосольстві. Вважалося поганим тоном відмовити колядникам у частуванні, і
артисти навіть брали з собою великі мішки-торби для збору солодких трофеїв.
У XVI столітті невід'ємною частиною
славлення став вертеп. Так у давнину називався ляльковий театр, який показує
історію народження Іісуса Христа. Законом вертепу заборонялося показувати
ляльок Богородицю і Богонемовля, їх завжди замінювали іконою. А ось волхвів,
пастухів та інших персонажів, які поклоняються новонародженому Іісусові, можна
було зображати і за допомогою ляльок, і з допомогою акторів.
Зображення Різдва
Упродовж століть до коротких Євангельських
сказань про Різдво Христове додалися легенди, народні духовні вірші та передання.
Саме в цій стародавній апокрифічної літературі зустрічається докладний опис
вертепу (печери), в якому розмістилося Святе сімейство, і йдеться про убогу
обстановку, що супроводжувала появу на світ Іісуса Христа.
Ці народні уявлення знайшли своє
відображення в іконописі і в народних лубочних картинах, на яких відображені не
тільки ясла зі Святим Немовлям, але і тварини — віл і осел. У IX столітті вже
остаточно сформувалося зображення картини Різдва Христового. На цій картині
зображена печера, в глибині якої знаходяться ясла. У цих яслах лежить
Богонемовля Іісус Христос, від Якого виходить сяйво. Богоматір напівлежить
недалеко від ясель. Йосип сидить далі від ясель, по іншу сторону, в дрімоті чи
задумі.
У книзі «Четьї мінеї» у Димитрія
Ростовського повідомляється про те, що до ясел були прив'язані віл і осел.
Згідно апокрифічних оповідей, цих тварин привів із собою Йосип із Назарету. На
віслюку їхала Діва Марія. А вола вів Йосип із собою для того, щоб його продати
і на виручені гроші сплатити царський податок і прогодувати Святе сімейство,
поки воно буде в дорозі і в Віфлеємі. Тому дуже часто на малюнках та іконах, що
зображують Різдво Христове, фігурують ці тварини. Вони стоять поряд із яслами
та своїм теплим подихом зігрівають Богонемовля від холоду зимової ночі. Також
зображення віслюка алегорично символізує завзятість, уміння досягти мети. А
образ вола символізує покірність і працьовитість.
Тут слід звернути увагу, що ясла в
первинному значенні — це годівниця, куди клали корм для худоби. І це слово,
пов'язане з народженням Богонемовляти, настільки увійшло в нашу мову, як
символічне позначення дитячих установ для немовлят, що ніяка атеїстична
пропаганда не могла його прибрати з ужитку.
Історія прикрашання ялинки
Звичай прикрашати на Різдво ялинку прийшов
до нас з Німеччини. Перша письмова згадка про Різдвяну ялинку відноситься до ХVI сторіччя. У німецькому місті Страсбурзі і
бідняки, і знатні сімейства взимку прикрашали ялинки кольоровим папером,
фруктами та солодощами. Поступово ця традиція поширилася по всій Європі. У 1699
році Петро I звелів прикрашати свої будинки сосновими, ялиновими і ялівцевими
гілками. І тільки в 30-ті роки XIX століття ялинки з'явилися в столиці в
будинках петербурзьких німців. А публічно в столиці ялинки стали ставити тільки
в 1852 році. До кінця XIX століття ялинки стали головною прикрасою і міських, і
сільських будинків і в XX столітті були невіддільні від зимових свят. Але
історія ялинки в нас була аж ніяк не безхмарна. У 1916 році ще не скінчилася
війна з Німеччиною, і Святійший Синод заборонив різдвяну ялинку, як ворожу,
німецьку затію. Більшовики, які прийшли до влади, негласно продовжили цю
заборону. Ніщо не повинно було нагадувати про велике християнське свято. Але в
1935 році звичай наряджати ялинку знову повернувся в наші будинки. Правда, для
більшості невіруючих радянських людей повернулася ялинка вже не як Різдвяна, а
як новорічна.
Яків
Ушаков http://ricolor.org/history/rt/pn/rojdestvo/1/ |
